Психологічна просвіта

        Перший крик дитини… І перше радісно-тривожне запитання мами: « Хто в мене, хлопчик чи дівчинка?». Проте сучасні породіллі наперед знають, хто має народитися завдяки УЗО, і це чудово, бо таке знання дає змогу молодій сім’ї заздалегідь підготуватися до народження хлопчика або дівчинки: прочитати відповідну літературу, отримати консультацію педіатра, психоневролога, психолога..

        Зрозуміло, що від того, буде новонароджений хлопчиком або дівчинкою, залежить, як складеться його життя.

        А, може, і дійсно стать малюка до якогось віку не має значення, і хлопчики розвиваються так само, як дівчатка?

        Записуючи біотопи мозку немовлят ( новонароджених і дітей перших місяців життя) вчені зафіксували, що мозок хлопчиків та дівчаток вже в цьому ніжному віці працює неоднаково, й у більшості випадків, проаналізувавши взаємодії електричних потенціалів різних областей кори головного мозку, вони могли з великою ймовірністю сказати, якої статі дитина. Але ж вони тільки-но народилися! Дорослі ще так мало встигли їм дати, ще й не почали їх виховувати, а вони вже такі різні. Їхній мозок готовий вбирати інформацію, готовий сприймати й аналізувати усе, що поруч. Але вже на першому місяці життя процеси сприймання і аналізу інформації хлопчиком і дівчинкою різняться.

        А як же наше однакове виховання маленького чоловіка та маленької жінки? Адже у дитячому садочку майже весь педагогічний склад – жінки! Ні, я зовсім не хочу сказати, що вихователі застосовують зовсім однакові підходи у вихованні дівчаток та хлопців, ми, дорослі, теж діти природи й інтуїтивно відчуваємо різницю в їхній психіці, що тільки зароджується. І трохи по-різному розмовляємо із хлопчиком та дівчинкою, використовуємо різні жести і міміку.

        Але є і інший бік справи. Своє ставлення до дитини ми підпорядковуємо виробленим педагогічним правилам і тоді… прощавай, інтуїціє. « Дитина у два роки повинна вміти…». І ми всі сили кидаємо на те, щоб вміла. А яка дитина – хлопчик чи дівчинка? У педагогічній літературі це питання або зовсім не порушується, або висвітлене дуже неоднозначно, розпливчасто. Але ж це важливо! Навіть черговість дозрівання психічних функцій у хлопчика і дівчинки різна. Дівчатка, зазвичай, раніше починають говорити, і весь подальший розвиток психіки проходить на фоні « омовлення». А в хлопчиків те саме відбувається ще на наочно-образному рівні. І це позначиться надалі на особливостях і рівнях розвитку мислення: мовного, образного, просторового чи інтуїтивного. Виходить, уже в ранньому віці не можна підходити з однією міркою до розвитку психіки хлопчика та дівчинки.

Навіщо природі чоловіче і жіноче?

        Дві тенденції втілюються й у розподілі живих істот на чоловічих та жіночих осіб, що дає суттєву вигоду в реалізації обох тенденцій. При цьому жіноча стать зберігає у своїй генетичній пам’яті всі найбільш цінні надбання еволюції, і мета її – не допустити цих змін, а чоловіча стать, навпаки, легко втрачає старе і набуває нове: щось із цих надбань може знадобитися в майбутньому або вже зараз, особливо в момент виникнення якихось екстремальних умов. Тобто жіноча стать орієнтована на виживання, а чоловіча – на прогрес.

        Тому природа « береже» жіночу стать, а чоловічої їй « не шкода». На представниках чоловічої статі відпрацьовуються усі « новинки» еволюції. Вроджених ознак у чоловічої статі набагато більше. Жінки ніби « однаковіші». У чоловіків більше і корисних, і шкідливих мутацій ( генетичних відхилень). Так, за  деякими даними, на 100 глухих дівчаток припадає 122 глухих хлопчики. Вади зору теж частіше зустрічаються у хлопчиків. Серед дітей з косоокістю, а також із заїкуватістю, дислексією,  алалією та іншими мовленнєвими дефектами, із затримкою психічного розвитку тощо значно більше хлопчиків. Логопедичні групи дитячих садочків й інші групи для дітей з відхиленнями в розвитку здебільшого складаються з хлопчиків.

        Ось цими розходженнями і визначається висока схильність осіб чоловічої статі до пошуку. І про це слід пам’ятати жінкам-вихователькам, які працюють з хлопчиками. Хлопці-дошкільнята потребують пошукових завдань. Пошуковою поведінкою визначається і потяг до освоєння нового простору, їхня  велика кмітливість у складних ситуаціях, схильність до пошуку нових, нетрадиційних рішень, до  ризикованих вчинків.

        Дівчатка народжуються більш зрілими на 3-4 тижні, а до періоду статевої  зрілості ця різниця сягає близько двох років. Виходить, у початковій школі хлопчики молодші від дівчаток за своїм біологічним віком на цілий рік.

Особливості хлопчика. Особливості дівчинки.

       Виникає запитання: якщо в хлопчиків так багато різних відхилень, якщо серед них багато двієчників, хуліганів, то чому майже всі видатні вчені, художники, письменники, політики, лікарі, композитори, конструктори – чоловіки? І чому багато видатних людей погано навчалися у школі? Напевно, серед двієчників-хлопчаків багато тих, хто так і не зможе реалізувати те, чим  обдарувала його природа. Чому?

        Очевидно тому, що ми не вміємо навчати хлопчиків. Стратегія навчання і в дитячому садку, і в школі найчастіше розрахована на дівчаток. Вчать і дівчаток, і хлопчиків частіше жінки: вдома – мама і бабуся, у дитячому садку – вихователька ( « вусатий нянь» - це теж, на жаль, практично скрізь нездійсненна мрія), у початковій школі – вчителька, і лише в середній і старшій школі зрідка з’являються вчителі-чоловіки. Чи не запізно? Хлопчики і дівчатка вже перетворилися на юнаків та дівчат, і вся підготовча робота до цього непростого перетворення відбулася без чоловіків! А чи може жінка виростити справжнього чоловіка? Навряд чи. А знаєте чому? У неї інший тип мозку й інший тип мислення. Стривайте, а як же батько дитини, запитаєте ви? Так, у кращому випадку він є, але зайнятий здобуттям хліба насущного, а не вихованням власного сина. Ця місія цілком покладена на маму. Завітайте якось на батьківські збори у дитячий садок або школу, переважна кількість присутніх батьків – мами! Не хочеться ні в якому разі образити татусів, які насправді займаються вихованням, але їх чомусь так мало… можна звичайно, звинуватити в цій ситуації економічний стан у державі, але, кладучи руку на серце, далеко не всі тата розуміють, наскільки важлива їхня роль у вихованні дитини.

        А як хлопчики і дівчатка відповідають на заняттях у дитячому садку чи школі? Хлопчики дивляться на парту, убік або перед собою, і, якщо знає відповідь, відповідає впевнено, а дівчатка дивляться в очі вихователю чи вчителю і, відповідаючи, шукають  в них підтвердження правильності їхньої відповіді й тільки після стверджувального кивка дорослого продовжують вже більш впевнено. І в запитаннях дітей прослідковується та сама лінія. Хлопчики частіше ставлять запитання дорослим заради одержання якоїсь конкретної інформації ( « Який у нас наступний урок?», « Що ми зараз робитимемо?»), а дівчата – для встановлення контакту з дорослим («А ви до нас ще прийдете?», «Ви нам дуже сподобалися…»), тобто хлопчики ( і чоловіки) більше орієнтовані на інформацію, а дівчатка ( і жінки) – на стосунки між людьми.

        Встановлено, що чоловіки охочіше займаються пошуковою діяльністю, висувають нові ідеї, вони краще працюють, якщо необхідно розв’язати принципово нове завдання, але якість, старанність, акуратність виконання або оформлення його невисокі. І в школі хлопчик може знайти новий нестандартний розв’язок математичної задачі, але припуститися помилки в обчисленні і одержати в результаті двійку.

        Жінки зазвичай краще виконують завдання вже не нові, типові, шаблонні, але коли вимоги до старанності, опрацювання деталей, виконавчої частини завдання високі. Але це саме те, що вимагають у школі. Спочатку пояснюється, як треба розв’язати задачу, тобто етап пошуку виключається, його бере на себе дорослий, а від дітей вимагають розв’язання типових задач, які розбираються на уроці. Мінімальні вимоги до пошуку і новаторства, максимальні – до старанності виконання. Це добре для дівчаток, а хлопчикові треба ледь недопояснити і наштовхнути його самого на знаходження принципу розв’язку.

        Стосовно чоловічої статі еволюція вела добір на кмітливість, спритність, винахідливість. Жіночій статі важливо вижити, і добір проходив на адаптованість ( пристосування до мінливих умов життя)ю. тому за несприятливих умов, наприклад, коли наші педагогічні впливи не відповідають індивідуальним особливостям психіки дитини, дівчатка приймають невластиву їм стратегію розв’язання завдань, нав’язану дорослим, і певною мірою, краще чи гірше, виконують її. Хлопчики у такій ситуації намагаються вийти з-під контролю дорослого, не підкоритися йому, тобто адаптуватися до невластивих йому видів діяльності хлопчикові винятково важко. Тому демонстративна та часом девіантна поведінка спостерігається здебільшого у підлітків-хлопців.

Чаще всего представление об одаренных детях включает в себя образ этакого «вундеркинда», резко опережающего своих сверстников и, конечно, многознайки. Но это всего лишь один из типов одаренных детей. Что же вкладывается в понятие одаренность?

Это высокий уровень развития каких-либо способностей, а одаренные дети, соответственно, дети с достаточно высоко развитыми способностями.

Одни родители очень пугаются понятия «одаренность» и считают, что лучше их малыш будет самым обыкновенным, чем каким-то странным ребенком, а другие, наоборот, мечтают о том, чтобы их ребенок был одаренным и изо всех сил его делают одаренным так, как они это понимают. Неправы и те, и другие. Да, действительно, есть особая одаренность, зависящая, прежде всего от особых природных возможностей (задатков), но это случаи особые и не о них в основном будет речь.

Дело в том, что существует так называемая нормальная одаренность, когда у самого обычного ребенка можно воспитать, развить, укрепить высокие способности. И такой ребенок будет одаренным и может очень много сделать в своей жизни и быть счастлив, найдя свое призвание.

Различают  три типа одаренности. Это:

1. Академическая одаренность, которая представляет собой ярко выраженную способность учиться. Именно потому обладатели такого типа одаренности всегда любимые в школе ученики. Вожделенные школой медалисты - это прежде всего именно ученики с академической одаренностью. Эта одаренность помогает впоследствии стать очень неплохим, квалифицированным специалистом, но, чтобы получилось что-то большее, одной этой одаренности, конечно же, недостаточно.

2. Интеллектуальная одаренность - это, конечно, не только и даже не столько способность учиться, сколько умение думать, анализировать, сопоставлять факты, - т.е. выполнять сложную интеллектуальную работу. Обладатели такой одаренности - умники и умницы. Они учатся иногда блестяще, иногда неплохо, иногда великолепно по одним предметам и плохо по другим - все зависит от их отношения к предмету и к преподавателю. Медалисты из них тоже получаются, но редко. Обладатели интеллектуальной одаренности могут характеризоваться разным темпом развития:

 - обычным, когда преимущества их интеллекта выявляются не сразу и не очевидным образом,

 - ускоренным, когда опережение ребенком своей возрастной нормы чрезвычайно велико (дети – вундеркинды ),

 - замедленным, когда какое-то время ребенок производит впечатление отстающего по развитию от своих сверстников (феномен Эйнштейна).

3. Творческая одаренность - это то, что проявляется в нестандартном видении мира, в нешаблонном мышлении и что обществом, в конечном итоге, ценится выше всего. Но вот до конечного итога надо дорасти, иногда даже дотянуть, а вот уж кто редко бывает “удачником” - так это именно творческие люди. Медалистами в теории они тоже могут быть, но это бывает редко. Их проблемы начинаются еще в школе, где эти дети всегда всех раздражают, несмотря на непрерывные заклинания о творчестве.

Чем похожи все одаренные дети?

У всех, без единого исключения одаренных детей ярко, отчетливо, иногда даже болезненно остро выражена потребность, без которой немыслимо развитие способностей. Это так называемая познавательная потребность, выражающаяся прежде всего в поиске нового знания, в удовольствии от умственной работы. Одаренные дети непрерывно ищут для себя сложную интеллектуальную работу, для них именно она самое большое удовольствие.

Это главное, и в принципе, этого достаточно, чтобы можно было на этой основе увидеть одаренного ребенка, но есть и еще некоторые признаки, которые часто обнаруживаются при одаренности.

·         ·       Общение. Часто одаренные дети умеют и хотят общаться только со взрослыми - те больше знают, с ними интереснее, они их принимают и восхищаются ими.. Сверстники же над этими детьми смеются, а иногда травят и бьют.

·         ·       Эмоциональность таких детей часто кажется невероятной. Они испытывают безутешное горе по поводу слишком грустного конца в фильме или способны закатить родителям крупногабаритный скандал только потому, что они предложили им поесть в то время, когда они заняты решением интересной задачи. И это не распущенность, это особый мир, сверхэмоциональный и сверхчувствительный. Встречаются, правда, спокойные одаренные дети, но, во-первых, это, как правило, только “интеллектуалы”, творческие дети бывают спокойными крайне редко, а во-вторых, их спокойствие часто оплачивается специфическими проблемами со здоровьем. Одаренность - тяжелая, хотя и почетная ноша, и за нее этим детям иногда приходится платить уже с раннего детства.

·         ·       Поразительным бывает чувство юмора у таких детей. Часто оно носит только пассивный характер /сам не острит, но когда ”хохмят”- безумно нравится/, и всегда кажется врожденным. Особенно часто такое обостренное и сверхраннее чувство юмора проявляется у детей именно с творческой одаренностью - они легко и радостно включаются в любую несообразность мира.

     Коли визнаєте, який тип темперамента переважає у вашої дитини, ви можете легко домовитися з нею, знаєте, чого можна очікувати від неї, знаєте, як допомогти їй у складній ситуації.

     Розрізняють 4 типи темпераменту: сангвінік, флегматик, меланхолік, холерик. У чистому вигляді жоден з типів не зустрічається. Частіше за все в дитині переважає якийсь один тип.

·           

 Отже, дитина-сангвінік.

Як правило, це начебто розсіяний, легковажний, несерйозний, швидкий в рухах, плаксивий, але такий, що швидко заспокоюється та починає радіти, малюк. Сангвініки відносяться до тих дітей, які і сміються із сльозами на очах. Вони швидко відволікаються від ігор і інших справ, не можуть бути довго зосередженими на чому-небудь. Бути «непостійним» не порок, а властивість цього темпераменту дітей дошкільного віку. Вихователі в дитячих садах називають таких дітей «неуважними», «поверхневими», «легковажними». Але хочемо все ж таки утішити батьків тим, що діти, що мають переважно цей темперамент, є скрізь загальними улюбленцями. Тому що вони «діти у собі», дійсно, справжнісінькі безпосередні малюки, і це привертає до них наші серця.

·        

Діти-меланхоліки люблять вишукувати темні, затишні місця для роздумів. Їх можна випадково знайти під софою, між шафою й дверима, іноді навіть у шафі. У їх діях багато таємничого. Ці явища витікають з їх багатого, особливого внутрішнього світу. У своїх власних думках меланхоліки самі грають велику роль: то вони принцеси, то жебраки, то герої. Коли такі діти не грають, вони найчастіше бувають сумними, не в настрої. Часто хлоп'ята цього темпераменту розсудливі і поводяться як дорослі. Вони люблять слухати казки, читати сумні історії. Їм властивий раптовий перехід до сміху і веселості. Вони можуть бути відкриті і щиросерді, але все таки нерідко замикаються в собі. Характерно для меланхоліків мати шкідливі звички – смоктати великий палець, крутити волосся, гризти нігті. Воля у меланхоліків слабка. Засипають вони довго, важко, тому що в ліжку прагнуть роздумувати і придумувати «історії» (вголос або про себе). Меланхоліки ніжні діти, що вимагають багато батьківської турботи і люблячого розуміння. Дбайливість і увага потрібні їм як хліб. Увечері вони повинні відходити до сну з радісними, гармонійними думками і відчуттями. Корисними для меланхоліків є трудові доручення, здорові фізичні рухи.

·           

Діти-холерики це так звані бунтуючі малюки, яких часто можна бачити в гніві. Вони знають, чого хочуть, і завжди прагнуть будь-якими (хай недозволеними) способами досягти своїх цілей. Діти цього темпераменту не так вже часто зустрічаються, можливо, на щастя? Але повернемося до суті питання. Обдумувати, планувати вони не вміють і часто впадають в такій, повторюваний, гнів, у якому не пам'ятають самі себе. Проте на інший день такі діти можуть бути тихими і «прирученими». Холеричний темперамент вимагає багато-багато терпіння і глибокого розуміння дитячої душі, причому практичного розуміння. Дуже важливо всім нам, дорослим, не втрачати самовладання побачивши дитину, що буйствує. Найголовніше  протиставити гніву спокій і холоднокровність, у жодному випадку не хвилюватися і не діяти в такому стані. Холерикам завжди потрібно давати можливість розвивати свої сили: трудитися, будувати, грати, малювати, якщо хоче, іншими словами, діяти, щоб їх енергія знаходила вихіду в потрібному  напрямі. Маленькі холерики повинні мати свій простір, де вони могли б вільно рухатися, стрибати, носитися, валятися. Вони у вузькій кімнаті нестерпні. Холеричні діти дошкільного віку хотіли б тримати себе в руках, але оскільки в їх віці ще не дозріла сила, яка стримує і направляє волю, вони справедливо чекають від дорослих енергійної, але розуміючої поведінки. Душа дитини, особливо холерика, не виносить насмішок й іронії. І навпаки, делікатний гумор сприймається ними з вдячністю.

·        

  Які ж, нарешті, діти-флегматіки? Спочатку ось про що. Часто зустрічається упередження протии флегматичного темпераменту. Батьки часто бувають ображені, коли лікар або педагог говорить, що їх дитина флегматик. Це забобон! Звичайно, як у кожного темпераменту, тут є свої небезпеки. Наприклад, дитина-меланхолік часто розглядається як вундеркінд. Але його схильність до смутку, його егоїзм і боязкість повинні розглядатися приблизно також, як байдужість і сонливість флегматика. У вихованні флегматика потрібна розумність: його не треба дуже рано відправляти спати, не давати довго спати вдень. Для нього добре, коли він не дуже тепло одягнений і укритий. Не потрібно дозволяти йому довго сидіти за сніданком. Треба час від часу грати разом з флегматиком. Не тільки для дитини-флегматика, але і для дорослого-флегматика альфою і омегою виховання і самовиховання є наступне: будити інтереси і поширювати їх на всі області життя.

Звичайно, в житті все складніше. Рідко зустрічаються діти з яскраво вираженим типом темпераменту. Частіше в одній дитині є елементи і сангвініка, і меланхоліка... Але всі діти незалежно від типу темпераменту однаково люблять своїх батьків. І потребують любові й розуміння у відповідь.